«Янанебібув» — другий студійний альбом гурту «Океан Ельзи», випущений у 2000 році, на якому музиканти фактично знайшли самих себе.

Саунд-продюсером альбому став Євген Ступка. Він почув у голосі Вакарчука те, що до цього намагалися приховати, — природну хрипоту. Замість того щоб співати максимально чисто й «правильно», він запропонував Святославу співати так само природно, як той говорить. Вакарчук спочатку сперечався і нова манера давалася йому через силу, але саме в пісні «Янанебібув» уперше спробував її на записі. Цей голос — із надривом, хрипом і різкими переходами від майже тихого співу до емоційного вибуху — невдовзі став однією з головних ознак звучання ОЕ.

Разом із голосом змінювалося й саме звучання гурту. Після більш стриманого й акуратного дебюту музиканти свідомо шукали щось живіше, сучасніше й ближче до концертної енергії. Гітарний звук став грубішим і живішим, із відчутним впливом альтернативного року та гранжевої естетики, а в аранжуваннях з’явилося більше простору, контрастів і динаміки. Rhodes і струнні додали звучанню нових барв, не позбавивши його драйву та емоційної напруги.

Через багато років Вакарчук оцінював технічний бік запису доволі критично, називаючи його звук посереднім за сучасними мірками. Але водночас саме чесність пісень і енергію молодого гурту він вважав важливішими за якість мастерингу чи студійної техніки. Можливо, саме тому цей альбом і сьогодні звучить настільки живо й переконливо.